Виразка шлунка та дванадцятипалої кишки відноситься до класичних психосоматичних захворювань. Це означає, що вплив психологічних чинників виникнення та розвитку даного захворювання визнано більшістю дослідників. Кожне психосоматичне захворювання, зокрема і виразка, у своїй основі має специфічні психологічні особливості особистості.
Розвиток виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки відбувається при збільшенні тонусу симпатичної нервової системи, при впливі на неї будь-яких стресових факторів. Така хвороба може бути представлена як інтегральна характеристика порушень у системі властивостей особистості, нейроендокринної регуляції та виконавчої вісцеральної системи органів травлення.
Ще в 1932 році один із засновників психосоматичної медицини Франц Александер писав: «…Страх, агресія, вина, фрустровані бажання, будучи пригніченими, призводять до хронічної емоційної напруги, що порушує функціонування внутрішніх органів. Через складність нашого соціального життя багато емоцій не можуть бути виражені вільно через довільну активність, а залишаються витісненими і в кінцевому рахунку прямують неправильним шляхом. Замість виражатися через довільні іннервації, вони впливають на вегетативні функції, такі як травлення, дихання та кровообіг».
Корифей радянської медицини В. Н. Мясищев вважав, що виразкова хвороба є чим іншим, як проявом неврастенічного синдрому внаслідок внутрішньоособистісних конфліктів. Виявляється це в результаті протиріччя між можливостями людини і найчастіше завищеними вимогами.
Психологами визначено такі найбільш загальні риси характеру «виразників»:
1) Люди, схильні до появи виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки, відчувають постійний страх у своїх здібностях. Бояться бути не оціненими батьками, товаришами по службі, викладачами.
2) У пациентов отсутствует чувство собственного достоинства, проявляясь в угождении всем.
3) Наличие внутреннего конфликта, между потребностью в защите и стремлением быть самостоятельным.
4) Являются завистливыми, и в тоже время, стыдятся этого чувства, пытаясь подавить его.
5) Мають знижену самооцінку, виражену через ранимість, сором'язливість, разом із підвищеною вимогливістю себе. Спочатку ставлять собі нездійсненні завдання.
6) Мають іпохондричний тип особистості. Підлаштовуються під чиїсь очікування.
7) У больных имеется достаточно высокий уровень личностной тревожности, что может говорить о рассматривании событий, ситуаций, отношений и деятельности как потенциально опасных, угрожающих, трудно решаемых или вообще не решаемых. Пациентам сложно справляться с новыми и трудными ситуациями, что, в свою очередь, суживает восприятие и осознание, ограничивая способность “выхода” за пределы обычного.
8) Подавление деструктивных импульсов и нарушение или утрата ключевых взаимоотношений, сопровождаемые чувством безнадежности и отчаяния, могут также быть причинными факторами болезни. Эти больные также выказывают подсознательные тенденции к зависимости, они также пытаются компенсировать их желанием отдать что-либо в обмен на желание получить. Однако им не хватает уверенности для реализации этих амбиций. Когда они теряют надежду на достижение того, к чему стремятся, появляется нарушение кишечной деятельности.
Психокотерапія, спрямована на вирішення психотравм та внутрішніх конфліктів, на розширення свідомості та звичних уявлень про мир і про себе, на усвідомлення своїх труднощів та знаходження нових шляхів їх вирішення, сприяє зниженню хронічного стресу і як наслідок швидшому рубцюванню виразкового дефекту та зменшенню симптомів (нудоти , печії та слабкості).
Ефективним, на наш досвід, є комбінація психотерапії з транскраніальною електростимуляцією (ТЕС), що сприяє нормалізації перезбуджених відділів мозку, пов'язаних із кишечником.
Перспективним методом лікування запалення та болю, зумовленої виразкою, є інфузійне лікування кетаміном. Показано, що вісцеральний (ЖКТ) біль пов'язаний з NMDA-рецепторами, на які ефективно впливає кетамін. Також виявлено, що цей препарат здатний знижувати висцеральну надчутливість. Тому при виразковій хворобі доцільно застосування кетамінової терапії спільно з психотерапією та ТЕС.
Поєднуючи психотерапію з інфузіями кетаміну, транскраніальною електростимуляцією, реабілітацією мозку "Нейрохелп", тілесно-орієнтованою терапією та арт-терапією, можна досягти суттєвого покращення стану здоров'я пацієнтів.